31 жовтня члени народознавчого гуртка підготували цікавий матеріал про звичай вшановувати померлих в нашому краї і виступили з доповіддю перед учнями та педагогами ліцею.

Звичай вшановувати 1 листопада пам'ять померлих являється найкращим і найгуманнішим зразком народної поминальної обрядовості. Припадає він на переддмиртівський тиждень, зокрема на початок листопада. Вшанування тих, кого нема серед нас – це уклінна, синівна повага живих перед пам’яттю мертвих.

Нема такого цвинтаря на Закарпатті, на якому б 1 листопада не звучали молитви за упокій душі. Зранку і до пізнього вечора не припиняється людський потік. До місць поховань померлих родичів сходяться їх живі нащадки – діти, внуки, правнуки – всі, хто шанує свій рід, свої родові корені. Йдуть з різних кутків краю, поодинці й цілими родинами, як діти, так і дорослі. І не з порожніми руками, а з квітами й вінками. Вклоняються пам’ятним серцю могилам, прибирають їх після деякого літнього запустіння, поновлюють хрести, освіжають написи на надгробних плитах і кладуть до узголів’я квіти та вінки, принесені з собою. Потім запалюють свічки і, помолившись, хвилиною мовчання вшановують «світлу пам'ять» тих, що покояться в могилах. Триває це упродовж цілого дня, аж до ночі. Одні приходять, інші відходять. І кожен засвічує свічечку – одну або декілька. Сотні, тисячі таких свічок загоряються довкіл по дбайливо прибраних могильних горбиках цвинтаря. Їх гарячі сльози-краплини розтопленого воску – рясно стікають на священну землю поховань.